01/05/2024
📰У газеті "Українські вісті" 1951 року знайшли унікальний спогад Івана Дубинця про його земляків з Медвина, костюмерів Федора й Олександру Бражників. Запрошуємо до читання!
🌟І, користуючись нагодою, запрошуємо 6 квітня на презентацію "Бражники - майстри українського костюма" (де й о котрій сповістимо приватно, ставте + в коментарі, якщо бажаєте відвідати).
🌟А ще нагадуємо, що триває IV Літературний конкурс імені Івана Дубинця. Малі прозові твори приймаємо до 31 травня.
👇Ну а зараз до спогаду!
_________________________
🖋️ МАЙСТЕРНЯ ТЕАТРАЛЬНИХ КОСТЮМІВ. Українська майстерня в Нью Йорку медвинців Бражників
У США рекляма – понад усе. Рекляма є успіхом всякого бізнесу, і на рекляму ніхто з бізнесменів не скупиться.
Але є в Нью Йорку одна українська майстерня, над будинком якої нема будь-якого напису, ні в жадному часописі чи журналі вона себе не реклямує, однак її знають у всій Америці – США й Канаді. Її знають не тільки українці, а й інші слов’янські й неслов’янські народи. Це майстерня й випозичальня театральних костюмів панства Бражників. Коли в якомусь місці скупчення українців влаштовується вистава, свято, академія чи організовується мистецький ансамбль, то потрібні українські національні костюми можна придбати чи замовити тільки в панства Бражників, що живуть по 7 вулиці Давнтавну Нью-Йорку.
А в майстерні їх тільки двоє. Федір Маркович Бражник – чоловік старшого віку з посивілою головою, середнього росту і завжди з свіжим та енергійним обличчям – та його дружина Олександра Порфилівна – ще досить молода, симпатична й гостинно-привітна жінка. Невелике житлове приміщення з кількох кімнат є водночас і майстернею. В двох невеличких кімнатах всі стіни обставлені шафами з театральними костюмами, а в третій більшій кімнаті – дві швейні машини та різні коробки з матеріялами для оздоблювання костюмів.
В гардеробі Бражників скільки костюмів, що ними можна одягнути понад сотню осіб. Між ними чудесні українські жіночі сорочки з полтавськими, гуцульськими й іншими вишивками. Чимало козацьких костюмів – для простих козаків, старшин і гетьмана. Великий набір гуцульських чоловічих і жіночих костюмів. Тут є також турецькі, татарські, кавказькі, жидівські, російські, польські, мадярські та інші національні костюми. Недавно можна було бачити, як Федір Маркович пильно вивчав кольорову знятку якогось совєтського маршала з усіма совєтськими орденами, бо потрібно було шити такий костюм для якоїсь польської вистави. Іншого разу він шив одному священикові ризи.
До Бражників приходять за костюмами не тільки українці, а й поляки, росіяни, жиди, мадяри, юґослави тощо. Іноді приходять з замовленнями і із Метрополітен-опери. Федір Маркович не тільки добрий кравець-мистець, а й добрий швець. Олександра Порфирівна шиє жіночі костюми, жіночі сорочки, в’яже дівчачі вінки.
Крім аматорів до Бражників завжди охоче заходять багато відомих театральних мистців. Тут можна часто стрінути Йосипа Гірняка й Олімпію Добровольську, Володимира Блавацького. Недавно до нього завітало подружжя Гудяка – відомих у Голлівуді українських кіноартистів. Свого часу, коли в Нью-Йорку гастролював театр Станіславського, в Бражників побували також і з тієї групи. В Бражників дуже багато цікавих спогадів про такі відвідини. Бражники завжди в курсі і театрального життя в Нью Йорку й інших міст. Їх можна часто бачити на театральних виставах, сеансах кращих фільмів, українських святах, академічних, у списках різних жертводавців на громадські цілі. Вони є також спонзорами багатьох ДП, що приїхали до США.
Федір і його дружина Олександра народились в Медвині на Київщині і прибули до США в різні часи. Федір ще молодим хлопцем прибув сюди 1914 року. Ще з дому вмів шевцювати. Від природи мав хист до малювання, тому по приїзді до США зразу став підручним у декораторів. Почав сам ходити до школи малювання, підучився більше й пізніше сам став декоратором. По різних містах США – Нью Йорк, Філядельфія, Чікаґо, Клівленд, Честер, Ньюарк, Елізабет тощо – по різних робітничих домівках і клюбах Федір Бражник намалював щось 27 декорацій. Працюючи декоратором, він одночасно стає і аматором артистом і часто грає на сцені не з малим успіхом.
1923-24 року Федір Бражник познайомився з Олександром Кошицем, а 1926 року – з Василем Авраменком – своїми близькими земляками з Шевченківщини, з якими пізніше співпрацював більше. 1928 року В. Авраменко в Нью Йорку організовував школу українських народніх танків, і Федір Бражник почав шити для цієї школи всі українські костюми й чоботи. Після цього протягом всього часу всі Авраменкові танцюристи, що потім і сами повідкривали вже свої школи танців, постачалися костюмами тільки з рук роботи Бражника.
1929 року Федір Бражник приїздить у гості до свого рідного села Медвина і там одружується з тоді ще молодою дівчиною Олександрою, якій, через труднощі оформлення паперів на виїзд, тільки 1933 року вдається переїхати до США до свого чоловіка. Олександра незабаром стає великим помічником Федорові в справі виготовлювання театральних костюмів. 1934 року після світової виставки в Чікаґо, де Авраменко з своєю студією танцюристів на спеціяльних виставках показував українські національні танки, а Бражники для цієї студії звичайно готували костюми, Бражники в Нью-Йорку вперше закладають свою постійну випозичальну й пошивочну майстерню театральних костюмів.
1935 року за ініціятивою Авраменка твориться акційне товариство, яке виготовляє українську кінокартину «Наталка Полтавка». Бражники виготовляють для картини костюми і самі беруть у ній участь.
1937 року в США виготовляється друга українська кінокартина «Маруся» (з п’єси «Ой не ходи, Грицю»), в якій всією музичною частиною керує О. Кошиць. Костюми для картини постачають Бражники. Декорацію готує Федір Бражник. Він же грає ролю і батька Марусі.
1939 року виготовляється третій український кінофільм «Запорожець за Дунаєм». Хореографічною частиною фільму керує Авраменко, а костюми постачають Бражники.
Роком пізніше виготовляється якась жидівська кінокартина, в якій лише кілька персонажів жидівські, а тло й масові сцени – українське село. Костюми для картини виготовляють Бражники. Вони обоє беруть участь у масових сценах українського села.
1949 року в Нью Йорку українська громада в найбільшій міській концертовій залі «Карнеґі Гол» з нагоди 300 ліття в’їзду Богдана Хмельницького до Києва показувала живу картину «Гомін України». Весь склад учасників цієї картини (коли 100 осіб) був зодягнутися і декорований майстернею Бражників, при чому спеціяльно для цього було пошито коло 40 українських костюмів за зразками, що їх виготували мистці.
Майстерня театральних костюмів Бражників – це не звичайний «бізнес». Ні. Це справжня мистецька майстерня. Треба бути справжнім мистцем і любити цю справу так, як її люблять Бражники, щоб провадити її на такому рівні і із таким загально українським признанням. Завдяки Бражникам серед української громади в США справді прищеплено любов до українських національних костюмів навіть серед тих молодих народжених тут українських американців, які ніколи не бачили України і не знали її національних традицій. Нерідко можна бачити, як в американських одягових маґазинах продаються жіночі блюзи чи сорочки з чудесними тицовими українськими вишивками, їх купують і носять американки, навіть не знаючи походження таких вишивок. В інших маґазинах можна стрінути фабричної роботи різні стрічки з типовими українськими вишиковими візерунками. З якого часу і якими способами українське народнє вишивкове мистецтво стало народнім американським. Можуть простежити тільки науковці.
Народня пісня, народній танок і народній одяг – народній танок і народній одяг – нерозлучна трійця українського національного мистецтва і національних традицій. Всі ці три види українського мистецтва успішно прищеплені серед американських українців, і садовниками їх були три близькі земляки з Шевченківщини – Кошиць з Звенигородщини, Авраменко з Корсунщини і Бражник з Богуславщини. Вони мали різну освітню підготову, різні засоби й різні можливості, але робили спільну пропаґандивну роботу – залишили по собі любов до збереження українських національних мистецьких традицій і в далекій від України другій для українців батьківщині – Америці. Майстерня театральних костюмів Бражників зробила і свою частку роботи.
Іван ДУБИНЕЦЬ.
Друкується за: Дубинець І. Майстерня театральних костюмів // Українські вісті. – 18 лютого 1951. – Ч. 15 (480). – С. 3.
