Бібліотека-філія 3

Бібліотека-філія 3 КУ "ЦБС для дорослих"

24 грудня – 118 років від дня народження Джеймса Хедлі Чейза (James Hadley Chase). Справжнє ім'я — Рене Брабазон Реймонд...
24/12/2024

24 грудня – 118 років від дня народження Джеймса Хедлі Чейза (James Hadley Chase). Справжнє ім'я — Рене Брабазон Реймонд (Rene Brabazon Raymond). Народився 24 грудня 1906 року в Лондоні — помер 6 лютого 1985 року в Аскона, Тічино. Британський письменник, автор 93 детективних романів. Писав також під псевдонімами Raymond Marshall (21 роман), James L. Dogherty, Ambrose Grant.
Майбутній письменник народився в сім'ї відставного офіцера, навчався в королівській школі в Рочестері і пізніше в Калькутті.
У 18-річному віці Чейз залишає рідний будинок, а разом з цим і навчання. Він випробував чимало професій, міняв безліч місць роботи, і ось одного разу стає агентом-розповсюджувачем книг "Дитячої енциклопедії".
Пізніше він так з іронією згадає про ці роки: "…довелося постукати не менше ніж у сто тисяч дверей, і за кожною з них міг зустріти будь-кого з персонажів своїх майбутніх романів, і чекати будь-який прийом — від люб'язного запрошення зайти і випити чашечку кави до різкого накази забиратися геть… І стільки довелося мокнути під дощем і стукіт підборів на мокрих мостових, що зараз ніхто не в силах змусити мене вийти з дому в сиру погоду".
Через кілька років Чейз вже працює у великій оптової книжкової фірмі "Симпкин і Маршал" — спершу рядовим продавцем, а потім завідувачем відділом постачання товару в спеціальні книжкові магазини. Тут він ґрунтовно знайомиться з літературою, читає багато (іноді ночі безперервно), бачить власними очима "весь окололитературный бізнес", а заодно вивчає досить повно смаки і потреби масового читача. Незабаром вирішує спробувати самому написати що-небудь".
Спочатку Чейз пише ряд гумористичних оповідань, використовуючи різні псевдоніми.
У 1938 році Чейз робить перші спроби написання бойовика в дусі "пригод американських гангстерів", благо відомостей в газетах про це чимало.
За 6 вільних від роботи вихідних (12 днів) 32-річний Чейз складає свій перший "крутий детектив" — "Немає орхідей для міс Блэндиш" (No сад орхідей for Miss Blandish, 1939; перероблене видання — 1961). Роман був добре прийнятий видавцем, критикою і читачами, ставши однією з найбільш продаваних книг десятиліття.
Чейз стає професійним письменником, багато пише, часто публікується, і тільки служба в армії льотчиком Королівських Повітряних Сил Великобританії під час Другої світової війни на деякий час перериває його творчість.
Деякі літературні критики (зокрема, Богоміл Райнов) знаходять "сюжетне спорідненість" у першому романі Чейза з відомим романом "Святилище" Вільяма Фолкнера, вийшов дещо раніше "Орхідей" Чейза. Але, можливо, в основі цих двох романів лежить гучне в друку кримінальну справу про гангстерської групі на чолі з "кривавої матусею Баркер".
Більшість своїх романів Чейз написав, використовуючи словники американського сленгу, докладні карти, енциклопедії і довідники про життя американського злочинного світу. Дія більшості його романів відбувається в США, хоча сам Чейз там ніколи не жив (за винятком двох коротких поїздок в Майамі і Новий Орлеан). Незважаючи на це, опис вулиць, міст і районів у романах дано з вражаючою точністю.
Кілька романів ("Лотос для міс Квон" і "Труна з Гонконгу"), дія яких відбувається на Далекому Сході, автор створив після поїздки туди в 1960 році.
Написані романи Чейза в стилі "крутих" творів "чорної школи" та її відомих класиків-американців, Дэшиэла Хеммета і Реймонда Чандлера.
В 1943 році останній навіть звинуватив Чейза в плагіаті. Звинувачення було доведено, і Чейз опублікував публічне вибачення.
У 1956 році Чейз переїжджає до Франції, а в 1961 році — в Швейцарії.
У 1967 році, на прохання кінопродюсера Сема Шпігеля, Чейз допомагає в написанні сценарію до антифашистського фільму "Ніч генералів".
Рене Реймонд, відомий всьому світу як Джеймс Хедлі Чейз, помер 6 лютого 1985 року, на 79-му році життя, у Швейцарії.
Бібліографія Чейза:
1938 — The Dead Stay Dumb — Мертві не кусаються
1939 — No сад орхідей for Miss Blandish — Немає орхідей для міс Блэндиш
1939 — He won't Need It Now — "Тепер це йому ні до чого"
1940 — Twelve Chinks & a Woman — 12 китайців і Мишка
1940 — "Lady, here's Your Wreath" — "Ось Вам вінок на могилу, леді!"
1941 — Miss Callaghan Comes to Grief — Міс Каллаган впадає в смуток
1944 — Miss Shumway Waves a Wand — Міс Шамвей махає чарівною паличкою
1944 — Just the Way It Is — Кінець банди Слейда
1945 — Eve — Єва
1945 — Blonde's Requiem — Реквієм блондинкам
1946 — More than the Deadly Male — Швидше мертвий, ніж живий
1946 — "i'll Get You for This" — "За все з тобою розрахуюсь!"
1946 — Make the Co**se Walk — Змусьте танцювати мерця
1947 — No Business of Mine — "Це не моя справа"
1948 — Trusted Like the Fox — Хитрий, як лисиця
1949 — The Paw in the Bottle — Лапа в пляшці
1949 — "You Never Know With Women" — "Ти ніколи не знав жінок"
1949 — "You're Lonely When You're Dead" — "Ти будеш самотній у своїй могилі"
1950 — "Lay Her Among the Lilies" — "Покладіть її серед лілій"
1950 — Chinamen & a Woman
1950 — Figure It Out for Yourself — Самі здогадайтеся
1951 — Vain In a Shadow — Марна прикриття
1951 — Strictly for Cash — Тільки за готівку
1951 — "Why Pick on Me?" — "Чому Ви обрали мене?"
1951 — But a Short Time to Live — адже життя таке коротке!
1952 — Kiss My Fist! — Поцілунок мій кулак!
1952 — The Double Shuffle — Подвійна здача
1952 — The Wary Transgressor — Обережний вбивця
1952 — The Fast Buck — Гроші не пахнуть
1953 — "i'll Bury My Dead" — Я сам схороню своїх мерців
1953 — The Things Men Do — Це справа чоловіків
1953 — This Way For a Shroud — Цей шлях для савана
1954 — Tiger by the Tail — Вечір поза домом
1954 — The Sucker Punch — Удар новачка
1954 — Mission To Venice — Місія в Венеції
1955 — "you've Got It Coming" — "Своє ти отримаєш сповна!"
1955 — Mission To Siena — Місія в Сієну
1955 — The Pickup — Дещо з нагоди
1955 — Ruthless — Безжалісний
1955 — In the Labyrinth of Death — В лабіринті смерті
1955 — Mort en Cuir
1956 — Жінки здатні на все
1956 — Випадково потрапив (підставлений) під удар
1956 — there's Always A Price Tag — Пастка спрацювала мерця
1956 — "You Find Him — i'll Fix Him" — "Ти його знайдеш — я його вб'ю"
1957 — Death is a Silent Word — В безмовності смерті
1957 — Never Trust a Woman — Ніколи не довіряй жінкам
1957 — The Guilty Are Afraid — Сувенір з "Клубу Мушкетерів"
1958 — Hit & Run — Справа про наїзд
1958 — The Murder's Requiem — Реквієм для вбивці
1958 — Not Safe To Be Free — Небезпечно бути вільним
1958 — The Case of the Strangled Starlet — Справа про задушеною "зірочці"
1959 — Shock Treatment — Лікування шоком
1959 — The World In My Pocket — Весь світ в кишені
1960 — what's Better Than Money? — Сильніше грошей
1960 — Come Easy — Go Easy — Легко приходить — легко йде
1960 — Devil's Motel — Диявольський мотель
1960 — A Lotus for Miss Chuan — Тайник з діамантами
1961 — A Lotus For Miss Quon — Вінок з лотоса
1960 — Just Another Sucker — Пастка
1962 — I Would Rather Stay Poor — Краще б я залишився бідним
1962 — A Coffin From Hong Kong — Труну з Гонконгу
1963 — "Tell It To The Birds" — "Розкажіть це пташкам!"
1963 — Bright Summer Morning — Одного ясного літнього ранку
1964 — The Soft Centre — Коли обривається фільм
1965 — This Is For Real — Це серйозно
1965 — The Way the Cookie Crumbles — Так кришиться печиво
1966 — You Have Yourself A Deal — Блондинка з Пекіна
1966 — Cade — Репортер Кэйд
1967 — In a Mare's Death — Наввипередки зі смертю
1967 — Have This 1 On Me — "Надайте це мені" Під псевдонімом J. H. Chase
1967 — "Well Now, My Pretty…" — "Отже, моя мила…"
1967 — The Ravishers
1968 — An Ear to the Ground — Вухо до землі
1968 — Believed Violent — Слідів не залишати
1969 — The Whiff Of Money — Запах грошей
1969 — The Vulture Is A Patient Bird — Гриф — птиця терпляча
1969 — Murder Charge — Звинувачення у вбивстві
1970 — The Doll's Bad News — Погані звістки від ляльки
1970 — there's A Hippie On The Highway — Хіпі на дорозі
1970 — Like A Hole In The Head — Куля в лоб
1971 — An Ass Up My Sleeve — Туз в моєму рукаві
1971 — "Want To Stay Alive?.." — "Хочете залишитися в живих?"
1972 — "You're Dead Without Money" — "Ви мертві без грошей"
1972 — Just a Matter of Time — Справа лише у часі
1973 — "Стук, Стук! Who's There?" — "Стук, стук! — Хто там?"
1973 — Have a Change of Scene — "Перемените обстановку"
1974 — "So What Happens to Me?" — "Отже, що ж станеться зі мною?"
1974 — Goldfish Have No Hiding Place — Золотим рибкам ніде сховатися
1975 — Believe This, you'll Believe Anything — Повіриш цього — повіриш всьому
1975 — The Joker In The Pack — Джокер в колоді
1976 — "Do Me a Favour… — Drop Dead!" — "Зроби ласку… — здохни!"
1977 — My Laugh Comes Last — Я буду сміятися останнім
1977 — I Hold The 4 Aces — У мене на руках 4 туза
1978 — "Consider Yourself Dead" — "Вважайте себе мерцем"
1979 — "You Must Be Kidding" — "Ти жартуєш, напевно?"
1979 — A Can of Worms — Банку черв'яків
1980 — Try This 1 for Size — 7 разів відміряй
1980 — "You Can Say That Again" — "Ти можеш сказати це знову"
1981 — Hand Me a Fig−Leaf — Фіговий листок для мене
1982 — Have a Nice Night — "Приємною тобі нічки!.."
1982 — we'll Share a Double Funeral — Смерть йшла разом з ними
1983 — Not My Thing — Це не моя справа
1983 — Ça ira mieux demain
1984 — Hit Them Where It Hurts — Бий по хворому місцю

24 грудня – 226 років від дня народження АДАМА МІЦКЕВИЧА(1798-1855)Міцкевич — найвидатніший польский поет. Його роль для...
24/12/2024

24 грудня – 226 років від дня народження АДАМА МІЦКЕВИЧА
(1798-1855)
Міцкевич — найвидатніший польский поет. Його роль для польської літератури можна порівняти з роллю Пушкіна для російської літератури, Шевченка — для української. Міцкевич був родоначальником нової польської літератури й нової польської мови. Польський поет, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху, народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся біля міста Новогрудка, що входить нині до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Батько його, Микола Міцкевич, адвокат, належав до дрібнопомісної шляхти. У будинку Міцкевичів жили волелюбні традиції польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визвольному повстанні 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму та волелюбності своїм дітям. Багато цікавих легенд і повір'їв чув юний Адам і від Блажея, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закінчення школи Адам вступив на фізико-математичний факультет Віденського університету, на якому провчився рік. Навесні 1816 року перейшов на історико-філологічний факультет, що його закінчив у 1819 році. Серед професорів університету були видатні учені й громадські діячі. Тут читав лекції Йоахім Лелевель — родоначальник польської історіографії, брати Снядецькі та ін. Йоахім Лелевель, учитель Міцкевича в роки студентства, пізніше став його близьким другом. Протягом усього свого життя стояв у центрі польського революційного руху. Потім Міцкевич вчителював у Ковно (нині Каунас), 1819-1823). У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і убогість народу, гнобленого царською владою і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді молодого Міцкевича визначила багато в чому й розвиток його творчості. У своїх ранніх творах (до 1820 року) Міцкевич продовжував традиції класицизму, характерного для літератури XVIII століття. Міцкевич пише в цей час антиклерикальну повість "Анеля" у дусі Вольтера, поему "Картопля" і трагедію "Демосфен". Вже в цих творах Міцкевича звучать патріотичний пафос, віра в прогрес, мрія "про часи прийдешні", коли народи, забувши чвари, "у велику родину з'єднаються". Ранні твори Міцкевича (перший вірш опублікований у 1818 році) свідчать про захоплення вільнолюбними традиціями Освіти (переклад уривка з "Орлеанської діви" Вольтера; поеми "Мешко, князь Новогрудка", 1817, "Картопля", 1819). З 1817 року брав участь у створенні й діяльності патріотичних молодіжних гуртків ("прихильників чеснот"), найбільш значними творами цього періоду були "Пісня Адама" — перший гімн філоматів, "Пісня філаретів", написав для них низку програмних віршів, зокрема "Оду до молодості" (1820), перейняту романтичним ентузіазмом молоді, що мріяла про боротьбу за волю. Вихованець Вільнюського університету, він вступив у таємне польське товариство молоді — "філоматів", що у своїй програмі проголошували прагнення до знань, але насправді прагнули до визволення й об'єднання Польщі. У "Оді до молодості" Міцкевич оспівав порив молодого ентузіазму, що руйнує підвалини старого світу. Союз польської молоді поставив епіграфом до свого статуту, прийнятого цього року, слова з "Оди до молодості": Юні друзі! Вставайте разом! Щастя усіх — наша мета і справа. Міцкевич розумів, що для вираження нових ідей, де прогресивні думки стали б надбанням народу, необхідні нові літературні форми. Молодий поет звертається до народної творчості, вбачаючи в ній життєдайне джерело поезії. Так з'являються перші балади Міцкевича, що знаменують початок польського романтизму. Міцкевич у своїх баладах використовує сюжети народної поезії, фантастику казок і переказів. Але поета приваблювали в народній творчості не лише фантастика та яскраві образи. У народі Міцкевич бачив виразника гуманних почуттів, правдивих суджень, високого патріотичного духу. У своїх баладах він прагнув утілити народні поняття про справедливість, моральний обов'язок, патріотизм.
У 1822 році був виданий перший том творів поета, до якого увійшли його балади та романси. Ідеї і теми, намічені в баладах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього періоду: у поемах "Гражина" і "Дзяди" (2 і 4 частини), що увійшли до другого тому його творів. Патріотичний сюжет балади "Світязь" — про подвиг народу, що загинув, але не піддався ворогові,— перегукується із сюжетом поеми "Гражина", у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми "Гражина" покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття. (Князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів видавати місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона надягає зброю Литавора й стає до бою проти тевтонських лицарів, де й Гине. Литавор мстить за неї, убиває командора й спокутує свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною.) Історичний сюжет під пером Міцкевича набуває романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної народної героїні. Організацію викрили царські шпики та їхні польські посібники. "Філоматів" і близьких до них "філаретів" у 1823 році заарештували, ув'язнили, а восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Міцкевича не вислали у Сибір, не віддали у солдати. Йому було наказано вирушити до Петербурга.
Перший віршований збірник Міцкевича ("Поезія", т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській літературі. Дo 2-го тому "Поезії" (1823) увійшла романтична поема "Гражина", що поклала початок жанру т.зв. польської "поетичної повісті"; написана на сюжет з історії Литви, вона утверджувала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драматичної поеми "Дзяди". Перша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: "Дзяди — це назва урочистого обряду, що його справляє донині простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять "дзядів", тобто померлих предків". Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших частинах "Дзядів" уже намічається соціальна схема, що надалі буде основною у творчості Міцкевича.
Арештований (1823) у справі філоматсько-філаретських організацій, Міцкевич був у 1824 році висланий з Литви і до 1829 року перебував у Росії (Петербург, Одеса, Москва, знову Петербург), де зблизився з учасниками декабристського руху (К. Ф. Рилєєв, О. О. Бестужев) і видатними письменниками (О. С.Пушкін і ін.), що високо оцінили його талант. Ці дружні зв'язки сприяли визріванню в Міцкевича ідеї революційного союзу народів Росії і Польщі. Міцкевич пробув у Петербурзі близько трьох місяців, а потім його послали до Одеси, де він мав посісти посаду викладача в ліцеї Рімельє. Вільних місць не виявилося. З Петербурга надійшло розпорядження не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його до глибинних губерній Росії. Поки тривало листування щодо подальшого місцеперебування Міцкевича, він відвідав Крим, що справив дуже сильне враження на поета й надихнув його на створення прекрасного циклу "Кримських сонетів". Коли Міцкевич повернувся з Криму, він довідався про своє призначення до канцелярії московського генерал-губернатора.
У Росії вийшла книга Міцкевича "Сонети" (1826) з циклом "Кримські сонети", що вразили читача пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя-"пілігрима", який сумує за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами. У 1828 році була опублікована поема "Конрад Валленрод" (про боротьбу литовців із тевтонською навалою), що зображувала трагічного героя — самотнього борця, котрий жертвує особистим щастям. Наприкінці 1825 року Міцкевич приїхав до Москви. Величезний вплив на Міцкевича справили наслідки повстання декабристів. Він важко переживав жорстоку розправу Миколи І з героїчними революціонерами. Один з біографів поета писав: "Не можна вгадати, узявся б Міцкевич за зброю, якби опинився в Петербурзі під час повстання 14 грудня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю...". Спочатку Міцкевич жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. Навесні 1826 року Міцкевич познайомився з московським літератором Миколою Полєвим, який ввів його до літературних кіл Москви. Міцкевич зблизився з найвидатнішими представниками російської літератури — Баратинським, Веневітіновим, Вяземським, Соболевським та іншими,
У жовтні 1826 року відбулося знайомство Міцкевича з Пушкіним, що потім переросло в щиру дружбу. 12 жовтня 1826 року він був присутній при читанні Пушкіним "Бориса Годунова" у поета Д. Веневітінова. Відтоді й аж до свого від'їзду Міцкевич перебував у центрі культурного життя Росії. Живучи в Москві, часом наїжджав до Петербурга, бував на літературних вечорах, зустрічах, де він, володіючи неперевершеним талантом імпровізатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета. У Петербурзі Міцкевич познайомився з Жуковським, Грибоєдовим, Криловим, Дельвігом, чимало часу проводив у бесідах з Пушкіним. Міцкевич планував видавати в Росії польський журнал "Ірида", який би сприяв розширенню польсько-російських культурних зв'язків. Однак йому, як особі під "підозрою", це видання було заборонене. Важко переоцінити значення російського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. Затятий ворог самодержавства, він одначе чудово порозумівся з російськими революціонерами. У Росії Міцкевич сформувався як поет дружби слов'янських народів. Тут він став глибше розуміти ідею національної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв'язок з міжнародною політикою. У ці роки він стає оповісником політичної свободи. Одночасно відбувалося і зростання художньої майстерності Міцкевича, цьому сприяло спілкування з російськими літературними діячами, і насамперед з Пушкіним.
Загальний тодішній рівень російської культури був значно вищий за польську. "Ми відстали в літературі на ціле сторіччя",— писав Міцкевич своєму другу Одініну. Під час свого перебування в Росії Міцкевич створив чимало прекрасних ліричних віршів. У 1826 році окремим виданням вийшли його "Сонети". Він переклав польською дві арабські балади, написав вірш "Фаріс", балади "Воєвода" і "Три Будріса".У його баладах, написаних у Росії, немає надмірної фантастики й дидактики, вони ближчі до балад Пушкіна. Не випадково саме "Воєводу" і "Будріса" вибрав для перекладу Пушкін. Вершиною творчості Міцкевича цього періоду стала поема "Конрад Валленрод", що вийшла друком у 1828 році. Це патріотична поема, сюжет якої узятий з історії XIV століття. Поема Міцкевича закликала до боротьби за свободу батьківщини, в ім'я якої не страшні ніякі жертви. Саме так сприйняли її польські патріоти в дні повстання 1830 року: вона була для них бойовим закликом до дії. Високу оцінку отримала поема Міцкевича в середовищі російських літераторів. Ксенофонт Полєвой писав: "Численне коло російських шанувальників поета знало цю поему, не знаючи польської мови, тобто знало її зміст, вивчало подробиці і красу її." Це мало не єдиний у своєму роді подібний приклад. 1828 року в Петербурзі вийшли два томи творів Міцкевича.
У 1829 році Міцкевич виїхав з Росії і відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до Польського повстання 1830 року поет назавжди залишився в еміграції (жив переважно в Парижі), продовжуючи літературну й революційну діяльність. У 3-ій частини "Дзядів" (1832) Міцкевич закликав співвітчизників продовжувати боротьбу. Егоїзму й угодовству "верхів" суспільства він протиставив героїзм і стійкість патріотичної молоді, надію на внутрішні сили нації, створив титанічний образ поета Конрада; співчуваючи стражданням народу, герой викликає на двобій Бога як винуватця панівного зла у світі. Драма мала вільну фрагментарну побудову, два плани дії: фантастичний і реальний. До неї примикав епічний "Уривок" — картини самодержавної Росії, гнівний памфлет на царат. Тут же поет висловив солідарність із передовими людьми Росії (вірш "Пам'ятник Петрові Великому", "Російським друзям"). Разом з тим у 3-ій частині "Дзядів" (як і в художньо-публіцистичному творі "Книги польського народу і польського пілігримства", 1832) Міцкевич викладає доктрину так званого польського месіанізму, відповідно до якої страждання Польщі пов'язані з особливим історичним покликанням народу-мученика. Поет закликає польську еміграцію до участі в "спільній війні за свободу народів", у європейській революції (ці ж думки містяться в статтях Міцкевича в газеті "Пельгжим польски", 1832-33).
У 1834 році Міцкевич опублікував останній свій великий твір — поему "Пан Тадеуш". Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопедією старопольского побуту, шедевром словесного живопису, типізації та індивідуалізації персонажів; з гумором і сумом малює Міцкевич світ шляхетської старовини, не притлумлюючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і в той же час милуючись його барвистістю. Поему справедливо називають "Енциклопедією польського життя". Перед читачем з'являється польське життя у всьому його розмаїтті: його природа, картини побуту, битви, незабутні типажі проминулої Польщі й молоде покоління. Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхідністю національної єдності перед лихом, що посіло країну,— втратою національної незалежності. Художня сила поеми неосяжно велика. "Пан Тадеуш" по праву належить до кращих здобутків світової літератури. Після написання "Пана Тадеуша" поетична діяльність Міцкевича (якщо не брати до уваги кількох невеликих віршів) зовсім припиняється. Але він продовжує слугувати справі визволення Польщі та єдності народів як публіцист, громадський діяч. У ці роки Міцкевич працював над "Історією Польщі" та "Історією майбутнього", написав дві драми французькою мовою. Значний інтерес для характеристики поглядів Міцкевича представляє написаний ним у 1837 році некролог на смерть Пушкіна. Некролог — яскраве свідчення любові польського поета до великого Пушкіна. В наступні роки Міцкевич майже не писав (останній зліт його натхнення — кілька ліричних віршів, 1838-39). Він провадив активну суспільну і культурну діяльність: у 1839-40 роках читав курс римської літератури в Лозанні, потім (до 1844 року) посідав кафедру слов'янських літератур у паризькому Коллеж де Франс.
У 1841 році почалася криза у світогляді поета: він вступив у секту містика А. Тов'яньского. У 1848 році Міцкевич відновив революційну діяльність: створив польський легіон, що боровся за свободу Італії, у Парижі працював у газеті "Трибюн де пепль", виступав зі статтями революційно-демократичного характеру, виявляючи інтерес до утопічного соціалізму, закликаючи до революційного союзу народів. Під час Кримської війни 1853-56 років Міцкевич вирушив з політичною місією до Константинополя, де помер від холери (похований у Парижі, прах був перенесений до Кракова в 1890 році).
Поезія Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху, для розвитку демократичної думки, відновлення польської літератури; вона збагатила літературну мову, віршування, поетичні жанри. Істотною є роль Міцкевича в розвитку польського театру (постановки його "Дзядів", численні висловлення з питань драматургії). У Росії Міцкевич набув популярності ще за життя. Його вірші перекладали О. С. Пушкін, М. Ю. Лєрмонтов, К. Ф. Рилєєв, І.І. Козлов, М. П. Огарьов, А. М. Майков, М. Л. Михайлов, А. А Фет, В. Я. Брюсов, І. О. Бунін і ін. Українські поети ще за життя Міцкевича в Росії почали цікавитися його творчістю. У 1826р. П. Гулак-Артемовский публікує свій переклад балади "Твардовський". Перший переклад з циклу "Кримських сонетів" — сонет "Аккерманські степи" — надрукував Шпигоцький у 1830 році. Творчість А. Міцкевича високо цінували і Т. Шевченко, і І. Франко, і Леся Українка. У дореволюційний час досить значна частина творів Міцкевича була перекладена українською мовою. Видатним досягненням перекладацького мистецтва є переклад Максимом Рильським "Пана Тадеуша" і "Кримських сонетів".
Однак значення Міцкевича не вичерпується його літературною діяльністю. Міцкевич був передовим Політичним діячем свого часу. Він стояв у центрі польського революційного руху. Першорядне значення Польщі в розвитку передових революційних ідей століття визначило і світове значення Міцкевича, котрий ще за життя був для усього світу символом боротьби свого народу за волю. Творчість Міцкевича, одухотворена великими патріотичними та гуманістичними ідеями, у наші дні стала надбанням широких народних мас. Адам Міцкевич ще за життя здобув світову славу, однак, можна з упевненістю сказати, що справжнє всенародне й всесвітнє визнання він здобув тільки після перемоги польського робітничого класу та утвердження народно-демократичної влади в Польщі.

23 грудня – 63 роки  з дня народження Слапчука Василя Дмитровича -  поет, прозаїк, критик, лауреат Національної премії У...
23/12/2024

23 грудня – 63 роки з дня народження Слапчука Василя Дмитровича - поет, прозаїк, критик, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2004) народився 23 грудня 1961 р. в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області.
Закінчив Лобачівську середнью школу, навчався професії шліфувальника у Луцькому технічному училищі № 1, після якого працював на автозаводі Комунар м. Запоріжжя.
Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді (Афганістан), отримав контузію, коли БМП підірвалася на міні, від госпіталізації відмовився, зоставшись на бойовій позиції. Під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (одна із п'яти наймасштабніших військових операцій, що проводилися радянськими військами на території Афганістану 1981 р.) у провинцїї Нангархар був тяжко поранений, лікувався у шпиталях м.Ташкента та м. Львова.
Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988–1993). Кандидат філологічних наук (2011) р. (дисертація: "Національний образ світу у творчості поетів-шістдесятників (М. Вінграновський і А. Вознесенський)").
Літературну діяльність С. розпочав на початку 90-х років. Його ранні вірші публікувалися в обласній молодіжній газеті "Молодий ленінець" (тепер "Віче") (1984 р.), журналі "Перець" та у журналі "Жовтень" (тепер "Дзвін") (1989 р.).
Перша поетична збірка "Як довго ця війна тривала" виходить у 1991 році й разом із повістю "Прокляття" (1991) та книжкою віршів "Німа зозуля" (1994) утворює об'єднане афганською тематикою трикнижжя. Осмислюючи трагедії та руйнації, що їх неминуче приносить війна, С. озвучує своє розуміння принципів людського існування/співіснування, в якому до найвищих моральних та духовних цінностей відносить цінності, запропоновані християнським світосприйняттям. У вірші "В оточенні" С. протиставляє фатальному безуму війни, в якій "знову йде на муки син", просвітлену та обнадійливу теїстичну символіку: "Війна диктує нам закони, // Ми їх зречемося колись. // У небі місяць, мов ікона, // На нього тихо помолись". Л. Оляндер пише: "Афганістан багато що змінив у світогляді Василя Слапчука. Пережите та передумане стало значною часткою того ґрунту, на якому почали вибудовуватися його поезія й гуманістична художньо-філософська концепція світу та людини". У 2002 р. обидві поетичні збірки та повість "Прокляття" перевидаються книгою "Птах з обпаленим крилом", назву якої узято з вірша "Скотилось сонце кулею згори…" (зі збірки "Як довго ця війна тривала"): "…Тіла горіли у вогні, // А душі вже знялись у вирій, // На рідну землю подалися. // Як птах з обпаленим крилом, // Душа кружляла над селом". У післямові до книги письменник зазначає: "Якими б не видавалися тепер мені або ж читачеві ці тексти, писав я їх тоді щиро. Я діставав їх із себе, вони замішані на моїй крові. Тож, незважаючи на деякі ґанджі засобів художнього вираження й технічного втілення, я й сьогодні готовий підписатися під суттю кожного з цих віршів".
До афганської теми С. повертається у книжці "Навпроти течії трави" (2001), до якої увійшли написані у 1994–1999 рр. поетичні та прозові тексти, а також у новому романі, розділи з якого у 2009 р. було заанонсовано у журналі "Кур'єр Кривбасу".
У наступних збірках поета душевний біль, пов'язаний із військовою тематикою, притлумлюється. У римованих поезіях, верлібрах та віршах у прозі з'являються прояснені й щемливі ліричні інтонації, оскільки притаманну афганським збіркам експресивність і почуттєву інтенсивність С., філософськи переосмисливши своє військове минуле й зі стоїцизмом прийнявши його фатальні наслідки, трансформує на іншому духовному рівні ("Стосовно досвіду афганської війни. Цей досвід виявився позитивним попри негативне явище").
У цьому сенсі є показовою книжка "Мовчання адресоване мені" (1996) — чергове поетичне трикнижжя із графічним художнім оформленням у авторському виконанні. Триєдність у С. завжди апелює до християнської символіки. Власну світоглядну і творчу еволюцію С. звізуалізував на аскетичній чорно-білій книжковій обкладинці: зболений вусатий чоловік зі смиренно опущеними бровами вкладає голову до рота космічної рибини. Позаяк риба з часів раннього християнства є першим символом і монограмою Ісуса Христа, а три переплетених риби у свою чергу символізують Святу Трійцю, авторську ілюстрацію слід сприймати у промовистому релігійному контексті. Символика, котра насичувала афганські поезії раннього періоду творчості (гімнастерка, душман, куля, БМП, варта, зброя), починаючи з книжки "Мовчання адресоване мені", поступається символам філософського споглядання та самозаглиблення (ангел, мовчання, тиша, синиця, бедрик, метелик).
Серед наступних поетичних книжок С. — "Укол годинниковою стрілкою" (1998), а також об'єднані просвітленим образом хлопчика-мудреця збірки "Трикнижжя Явіна" (1996) і "Крапка зсередини" (2000), в яких дедалі виразніше відбувається художньо-образний симбіоз християнського світогляду та східної філософії (конфуціанство, дзен, суфізм). Філософія Сходу віддавна належала до головних естетичних уподобань письменника. Розміщені у збірках тексти вирізнюються ємкою лаконічністю висловлюваних автором спостережень і думок, а чергування римованих віршів, верлібрів, прози стає ще більш продуманим та принциповим.
Літературознавці (В. Базилевський, М. Жулинський, М. Кодак, Є. Баран, І. Бондар-Терещенко), звертаючись до творчості С., вказують на притаманні його творам витончений психологізм, афористичність, алюзійність, делікатну іронію, сарказм, парадоксальність, неоднозначність та багатоплановість філософських запитань. Із цього приводу Є. Баран зазначає: "Слапчук все більше і більше говорить парадоксами. Це його світоглядний принцип і мистецький прийом. Все у всьому: взаємопов'язування взаємопротилежних речей". В одному з інтерв'ю С. каже наступне: "Основа моєї філософії — Євангеліє. Схід же мені цікавий тим, що я знаходжу там багато українського, а ще — підтвердження моєму переконанню, що в Євангелії є вся необхідна людині мудрість, треба лише навчитися звідти її черпати. Східні вчення тільки укріплюють мене як православного християнина". Зазначені філософсько-етичні та духовно-моральні принципи С. демонструє й у поетичних книжках "Сучок на костурі подорожнього" (2002) та "Солом'яна стріха Вітчизни" (2003).
Однією з найбільш важливих та болючих у творчості С. є тема Україна та українці ("Така мені // Україна, // що // повісився б"). Письменник, із піднесеним натхненням сприйнявши Помаранчеву революцію 2004 р., написав книжку поезії і публіцистичних заміток під назвою "Так!.." (2005). Згодом С. скаже: "Найглибшою емоційною ямою в моєму житті був період після Помаранчевої революції, коли стало зрозуміло, що змін не буде. Це найбільша моя ілюзія. І найбільше розчарування. Це найтяжчий період у моєму житті. Я відчув себе обдуреним і зневаженим. Я зневірився. Помаранчевим лідерам вдалося зробити зі мною те, що не зуміла війна. Тепер моє завдання — перевести негативні переживання у позитивний досвід".
Із гордістю пишучи про національні традиції та козацтво ("якими б світами // козак не волочився // Батьківщину // з собою носить", "лише пісня // сльозу в козацькому оці // бачить") у книжці "Солом'яна стріха Вітчизни" (розділи "Зламана гілка верби, або Україніана", "Правда старої криниці, або Козакування", "Звідки трава росте, або зустрічі з Котигорошком"), С. водночас озвучує характерні національні ґанджі, котрі, на його думку, впродовж тривалого історичного періоду мали негативний вплив на українську ментальність ("Повна Україна // українців, // та всі — // іншомовні", "рубає козак // наліво та направо // голови по землі котяться // та все з оселедцями"). Продемонстрований письмеником вдумливий і глибокий національний критицизм дав підстави В. Базилевському стверджувати, що у творах С. "більше історіософської правди, ніж у статтях професійних істориків". У 2004 р. С. перший серед волинських письменників отримує Національну премію імені Тараса Шевченка за дві поетичні книжки — "Сучок на костурі подорожнього" та "Навпроти течії трави".
Після написання повісті "Прокляття", С. довгий час не звертається до написання художньої прози, проте пише дві книжки літературної критики: "Політ механічної зозулі над власним гніздом" (2001) та "В очікуванні на інквізитора" (2003), в яких розглядає творчість Є. Сверстюка, М. Жулинського, Й. Струцюка, Г. Гусейнова, С. Процюка, М. Матіос, Л. Тарнашинської, К. Москальця, Ю. Ґудзя, В. Шкляра, В. Науменка, В. Лиса, В. Даниленка. "Українська література потребує критика-інквізитора, який приніс би їй очищення вогнем і кров'ю. (Прошу не розуміти мене буквально: мова моя образна й метафорична). Інквізитора, котрий у попелі спалених книг зуміє знайти істину — ту, якої нам бракує на сторінках", — зазначає письменник. С. конкретний і влучний у висловлюванні своїх літературно-критичних зауважень, проте зберігає максимальну толерантність і доброзичливість у своєму ставленні до рецензованого твору та автора.
У 2003 р. з'являється роман "Сліпий дощ" — перший у серії прозових книг, які впродовж наступних років виходять друком у видавництві "Факт" (романи "Дикі квіти" (2004), "Осінь за щокою" (2006), "Жінка зі снігу" (2008) та повісті "Клітка для неба", "Глобус України", "Кенгуру завбільшки з цвіркуна" (2006)). Роман "Сліпий дощ" складається з трьох розділів, об'єднаних історією про вовкулаку. Трилерність першого розділу, з перших сторінок книжки не дозволяючи літературним героям залишатися у тіні подій, змушує їх до активного визначення — морального і духовного. У кожній із частин "Сліпого дощу" С. втілює певну психологію сприйняття дійсності, котра виявляється визначальною для героїв роману (Тихона-вовкулаки, Оксани, Андрія, Ніни-Катерини, Анатолія), і котра зумовлює їхню здатність по різному сприймати дійсність та обирати в ній своє принципове місце — чи то шляхом безкомпромісного вивищування над проблематикою життя чи ж, навпаки, шляхом потрапляння у бездуховний морок й екзистенційну безвихідь. Письменник відводить кожному героєві роману роль, яку той, перебуваючи "у шкурі, яку носить", мусить прожити до кінця — незалежно від того позитивна надана роль чи негативна.

Address

Праведників світу, б. 40-а
Odessa
65006

Opening Hours

Tuesday 10:00 - 18:00
Wednesday 10:00 - 18:00
Thursday 10:00 - 18:00
Friday 10:00 - 18:00
Saturday 10:00 - 18:00

Telephone

+3807528342

Website

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Бібліотека-філія 3 posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Business

Send a message to Бібліотека-філія 3:

Videos

Share